Самоосвіта

Сутність самоосвіти можна умовно визначити трьома складовими:

  • психологічний — самооцінка — невдоволеність — бажання змін

  • методичний — опрацювання фахової літератури, відвідування методичних заходів, тренінгів, вивчення курсів тощо

  • діяльнісний — дію, роблю — змінююсь сам — змінюю свою професійну діяльність.

Самоосвіта буде дієвою лише за наявності усіх цих складових.

Вчителі в своєму професійному розвитку найбільше покладаються на участь у методичних заходах. Проте якою досконалою не була б система методичної роботи в школі, чи стане отримане теоретичне й практичне знання власним надбанням педагога, залежить лише від нього. Важливою є мотивація педагогів до самоосвітньої діяльності у психологічному, методичному й практичному (діяльнісному) аспектах.

Методи та прийоми самоосвіти

Насамперед учителям варто використовувати такі форми й методи роботи з дітьми, які можна застосувати практично під час семінарів-практикумів, тренінгів. Практичний компонент має спонукати педагогів самостійно опрацювати джерела, які допоможуть дізнатися більше про запропоновані форми роботи, доповнити та урізноманітнити їх. Необхідно опрацьовувати і методичні джерела, серед яких: посібники, журнали, фахова література.

Варто пам’ятати й про обмін інформацією між педагогами, тому слід організовувати методичні дайджести, колективні перегляди електронних журналів тощо. У контексті розвитку сучасних технологій доцільно спонукати педагогів використовувати інтернет-ресурси, «відвідувати» професійні спільноти, де можна знайти фахову інформацію й цікаві практичні розробки. Важливо переконувати вчителів, що саме від них залежить їхній: рівень професійної майстерності, якість професійного зростання, авторитет та імідж як педагога.

Як підготувати відкритий урок.docx
Методичні рекомендації з ведення класного журналу.docx